Не затихають суперечки щодо того, що ж сталося на акції протесту 28 лютого. Бійка між студентами? Суперечки політичних сил? Розбірки між лівими і правими? Новиннєві репортажі подавали інформацію обтічно, дехто згадував ВО “Свобода”, дехто не ідентифікував учасників. Масована інформаційна атака після самої акції ще більше заплутала слід. То що насправді відбулось 28 лютого перед комітетами Верховної Ради і за кілька годин – на Контрактовій площі, перед Могилянкою?

Як ультраправі захопили і територію, і техніку

Якщо коротко спробувати описати перебіг подій під час протесту, то виходить така загальна картинка. 28 лютого було заплановано провести чергову акцію протесту у рамках кампанії “Проти деградації освіти”. Організаторами кампанії виступають три організації: громадянський рух “Відсіч” (що об`єднує патріотичну націонал-демократичну молодь), ВМГО “Фундація регіональних ініціатив” (переважно ліберального спрямування) та студентська профспілка “Пряма дія” (що діє під лівими гаслами соціальної справедливості).

Кожна з цих організацій вже не перший рік займається освітньою тематикою. Про співпрацю у боротьбі проти законопроекту про вищу освіту вони домовились ще у січні цього року. Організації не мають жодних прив`язок до політичних партій і всі попередні акції проводили та узгоджували спільно. Вони ж і запозичили у міжнародного студентського руху і символ кампанії – кулак, у якому затиснений олівець. І саме ці організації займались мобілізацією студентів і анонсуванням акції усіма можливими способами.

Проте на акцію також з`явились представники праворадикальних організацій, які за результатами заходу намагаються представити її ледь не як власну ініціативу, котру намагались зірвати “ліваки” з “Прямої дії”.

Прийшовши на те саме місце збору, ультраправі першими висунули свою колону вперед та рушили в бік комітетів Верховної Ради. Зайнявши місце біля комітетів, представники праворадикальних організацій не просто завадили зайняти заплановану дислокацію власне студентському протестові. Вони також захопили підготовлену вже там звукову апаратуру та зрештою не дали можливості студентським протестувальникам поспілкуватися з народними депутатами.

При цьому, ультраправі активісти постійно закликали до єдності студентів та пропонували всім об`єднатись. Проте їх заклики за дві години довели свою повну фальшивість – невдовзі після закінчення акції учасники цього “альтернативного” протесту напали на активістів студентської акції на Контрактовій площі. Але про це – пізніше.

Історія про чайник, або як “Свобода” студентські права захищала

Окрім безпосередньо організаторів акції та мобілізованих ними студентів поблизу станції метро “Арсенальна” зібрались представники праворадикальних груп. Молодики палили радянський прапор та гордо несли банер ультраправої Соціал-націоналістичної профспілки, що є підрозділом Соціал-національної асамблеї України – однієї з найбільш радикальних організацій України. Проглянувши розміщені на їх сайті відео “вишколів”, можна легко зрозуміти, що якщо ці молодики чомусь і вчаться, то не у бібліотеках чи аудиторіях. Свою ідеологію вони визначають як “расовий соціал-націоналізм”.

Окрім представників СНА також були присутні представники ВО “Свобода” – голова Київської міської організації Андрій Іллєнко, його заступник Юрій “Квітень” Ноєвий, Євген “Вортекс” Карась, голова Печерської районної у м. Київ організації Олександр Аронець та інші.

Вже пізніше ця група молодих (і не дуже) людей видавала себе за представників мережі “Український студент”. Цікаво, що єдиною інтернет-репрезентацією цієї мережі є користувач Живого Журналу “studblock” і сам журнал створено…28 лютого о 16.14, тобто після акції. Наразі у даному жж є один допис, котрий з`явився вже після того, як прес-реліз цієї “незалежної” студентської організації було оприлюднено на сайті ВО “Свобода”. Координатором цієї організації представляє себе Едуард Ігольников. Гугл-пошук з легкістю знаходить купу фотографій Едуарда з різними діячами ВО “Свобода”. Більш того, на сайті цієї політичної організації з посиланням на партійну прес-службу розміщено коментар Ігольникова, в якому він чомусь представлений як активіст руху “Студентська свобода”. Едуард також виступив офіційним “заявником” ультраправої “акції”.

Усе це дуже скидається на те, що “Свобода” в останній момент вигадала підставну студентську організацію, не змогла чітко скоординувати навіть її назву та хоча б наперед створити якийсь інтернет-ресурс. Вочевидь, бажання перехопити успішну кампанію було ключовою метою, а засоби вже підбирались по ходу і не завжди узгоджувались з іншими учасниками.

До прикладу, сайти “Свободи” та СНА подають різну інформацію щодо того, хто власне виступив організатором акції: СНА взагалі називають себе ініціаторами акції протесту; “Свобода” називає організаторами мережу “Український студент” (періодично плутаючи назви організацій , тобто знову ж фактично себе, але по-іншому названих; а сам “Український студент” говорить про те, що “патріотичні студенти з блоку “Український студент” згуртовано прийшли підтримати зібрання”.

Усе фактично за відомою фрейдівською історією про чайник: я чайник у вас не брав; я вам повернув цілий чайник; коли я брав чайник, він уже був зламаний. Так і тут: ми самі організовували акцію; її організовувала наша молодіжка; ми просто підтримували акцію.

“Свобода” провалилась не тільки в інформаційному перехопленні акції. Їх презентація студентських проблем, якими вони, за словами їх лідерів дуже переймаються (при цьому заперечуючи свою присутність на акціях) видає повну некомпетентність у розумінні суті освітніх реформ. Представники цієї радикальної політичної сили очевидно плутаються у різних рішеннях, стверджуючи, що скорочення державного замовлення є одним з пунктів законопроекту, хоча це рішення приймається на рівні міністерства і наразі існує лишень у вигляді рекомендованого листа.

Саме тому під час проведення своєї “альтернативної” акції праворадикали користувались кричалками, котрі давно асоціюються з “Відсіччю”, “Прямою дією” та ФРІ, адже без розуміння дійсних освітніх проблем вигадати свої гасла досить складно. І все, що залишається “свободівцям” та наближеним до них – красти чужі ідеї, чужі напрацювання, чужі інформаційні приводи та чужу звукову апаратуру.

Про напад на Контрактовій площі

Після мітингу ми разом з кількома друзями вирушили до “Пузатої хати” перекусити. Коло входу нас зустріли інші учасники та організатори акції і сказали, що треба швидко відступати, бо в “Пузатій хаті” сидять агресивно налаштовані ультраправі радикали, котрі були присутні на альтернативній акції перед комітетами ВР двома годинами раніше. Ми швидко почали рухатись від пам`ятника Сагайдачному у напрямку метро і у цей момент побачили, що слідом вийшли близько десятка молодиків і почали бігти за нами.

Нас було близько п`ятнадцяти, половина – дівчата. Нападники наздогнали звичайну перехожу, подумавши, що вона йшла разом з нами, стягнули її зі сходів Гостинного двору і почали бити ногами. До них підбіг голова Студентської колегії Могилянки Єгор Стадний, на якого нападники і переключились. Порятунок випадкової жертви нападників коштував Єгорові розбитих окулярів, порваної курточки та синців по всій спині. У цей момент я побачила, що хтось женеться за моїм братом. Але він встиг перебігти через дорогу і опинився біля дверей Могиляки.

Усього у під час нападу постраждало четверо людей, окрім перехожої, троє могилянців і один з лідерів студентської профспілки “Пряма дія” Андрій Мовчан.

Цілі “Свободи” у студентському русі

На акції були присутні представники різних ультраправих груп, проте зрозуміло, що головною мірою політичні дивіденди з такої спроби перехоплення студентської акції збере цілком конкретна політична партія – “Свобода”. Кількість новин на сайті партії однозначно свідчить про намагання перехопити ініціативу у студентському русі, котрий набирає обертів та має вже певні досягнення.

Подібним чином “Свобода” вчинила з рухом проти незаконних забудов у Києві. Щоправда, у антизабудовних кампаніях активісти цієї політичної сили дійсно брали участь, а ось освітня тематика є абсолютно невідомою для партійців, результатом чого є велика кількість непрофесійних коментарів щодо реформ в університетах.

Подібно до інших політичних сил, “Свобода” використовує народне невдоволення тим чи іншим питанням та висловлює риторичну підтримку громадянам. Проте на відміну від інших партій у “Свободи” є суттєва перевага – широка мережа запальних, ідейних вуличних активістів, котрі готові не за гроші, а за ідею виходити на акції. Цими людьми керує ненависть – до мігрантів, до євреїв, до Росії, до СРСР. Ненависть виправдовує для них будь-яке насильство, будь то напади на мігрантів чи на студентських активістів. До 2004 це об’єднання іменувалось Соціал-націоналістичною партією. Головним символом цієї молоді є “вовчий гак” (емблема дивізії СС “Дас райх”), а головною ідеєю – збереження расової та етнічної чистоти української нації. Непідробна віра у власній правоті і відсутність критичного мислення виховується у спеціалізованих таборах для націонал-соціалістичної молоді, гартується у вуличних боях та підтримується через розгалужену мережу припартійних ультраправих організацій.

Партія потрапила у капкан, одним з результатів якої став провал провокації на студентській акції: намагаючись перетворитись на респектабельну політичну силу, “Свобода” все ж не може приховати політичних поглядів вихованих нею та партнерами активістів, тим більше, що організація залежить від роботи рядових членів значно сильніше, ніж більшість інших політичних сил. Не вміючи діяти по-іншому, ультраправі активісти не придумали нічого кращого окрім як просто перехопити чужу ініціативу.

Хто тут насправді “ліві”?

Для рядових активістів “Свободи” та інших організацій загальним виправданням втручання в акцію стала участь у протестах студпрофспілки “Пряма дія”, котра сповідує ліві погляди.

Звинувачуючи профспілку у захопленні акції (що абсурдно саме по собі, оскільки ПД від самого початку, із Відсіччю і ФРІ, була одним з організаторів акції), “Свобода” засудила лівих активістів, котрі начебто працюють на Комуністичну партію та сповідують тоталітарну ідеологію. Йдучи за власною уявною логікою, ультраправі активісти звинувачують “Пряму дію” у своїх власних “гріхах” – підтримці конкретного політичного проекту (ВО “Свобода”).

При цьому, гріхи ПД на перевірку виявляються тільки уявними – профспілка наголошує на тому, що не підтримує жодну з політичних партій, тим більше КПУ, депутатка від якої К. Самойлик є однією з авторок горезвісного законопроекту провищу освіту. А ідеологія “Прямої дії” ближча до європейських лівих, при повному запереченні радянського комунізму. До слова, у Європі студентські протести переважною мірою підтримуються політичними силами саме лівого спектру, і саме ідеологія соціальної справедливості є вказівною у європейській боротьбі проти комерціалізації освіти.

У цьому сенсі звинувачення ПД у пропаганді радянських цінностей не відповідають правді. Так само як і звинувачення в українофобстві організаторів акції. Проте самого згадування слова “лівий” цілком вистачає для того, щоб спровокувати чергову істерію та хвилю насильства у вже підготовленому середовищі. І тоді жодні аргументи про те, що в кампанії беруть участь і політично-нейтральні організації інших ідеологічних спрямувань (“Відсіч” і ФРІ), і те, що ПД були в кампанії від самого початку, вже не діють.

Зрештою, непомірна агресивність власного середовища зіграла злий жарт зі “Свободою”, котра зараз істерично вигадує власну історію протесту, котрий вони явно програли, у момент, коли їхні молодики побігли за мирними активістами на Контрактовій площі.

Складається враження, що ВО “Свобода” грає на руку лобістам антистудентських реформ. Своїми провокаціями вона просто відвертає увагу студентського руху від його реальних проблем, розпилює увагу, порушує причинно-наслідковий зв’язок. Політикани великого масштабу користуються послугами політиканів дрібніших. Перед ними стоїть задача змаргіналізувати та роздробити протест. А замовлення, хочеш не хочеш, треба відробляти.

Автор:Інна Совсун Києво-Могилянська Академія, Центр дослідження суспільства

Джерело: УНІАН

Наймасштабніша кампанія проти міграції була організована саме „Свободою” у 2010 році. Расистський підтекст акції демонстрували численні плакати з особами африканської та азіатської зовнішності. Партія намагалась залучити електорат, спекулюючи на неіснуючій проблемі „ісламізації” України. Тут, певно, тягнибоківці намагалися іти за європейською модою, імітуючи «Рro Koeln» та інші новинки західної право радикальної політики. Подібні гасла можуть привабити ситого німецького бюргера… У нас таких немає. Тож ісламофобія в Україні розрахована на людей що перебувають у полоні власних расистських фантазій. Тобто представників право радикальних молодіжних субкультур та неонацистських сект.

7 вересня марш ВО «Свобода» організувала марш „За український футбол” – вимога зменшити кількість іноземних легіонерів у вітчизняному спорті трансформувалася у шабаш спрямований проти усіх людей неслов’янської зовнішності. Зокрема, лунали вигуки: „Біла людина – велика Україна”, „Геть чужинців з українського футболу”, „Одна раса, одна нація”.

Не присоромило „Свободу” й те, що організовуючи марш ультраправих фанатів, вони фактично виправдовували їх злочини. Особливим цинізмом є те, що буквально 15 серпня відбувся гучний напад правих фанів „Динамо”, внаслідок якої у лікарні опинились кілька антифашистів-уболівальників „Арсеналу” (один з потерпілих отримав ножове поранення) . На марші колона молодих неонацистів йшла під кельтськими хрестами – цей символ є замінником свастики у післявоєнний час. І заборонений у багатьох країнах саме як нацистська символіка.

«Кельтський хрест», а також „вовчий гак” (символ Дивізії СС „Дас Райх”) використовувалися на цьогорічному марші за визнання Української повстанської армії. Якщо, починаючи з 2006 року, „Свобода” проводила марші окремо від неонацистів, в 2010 році вони вже крокували разом.

Всі ці кроки були спрямовані в першу чергу на отримання підтримки з боку „вуличних” праворадикалів, що у всьому світі є молодіжним резервом подібних до «Свободи» право популістських партій.

Важливу роль в зв’язку між партійними керівниками та бійцями виконує Руслан Андрійко – заступник голови київської „Свободи” з молодіжних (!) питань і голова „Студентської Свободи”. Саме він брав активну участь у антисемітській провокації під час студентської акції проти уведення платних послуг 12 жовтня. Півтора десятки «воїнів расової війни» намагалися підмінити соціальну критику антисемітськими гаслами і тим самим дискредитувати і зашкодити студентському маршу.

Пізніше з’ясувалось, що Р. Андрійко має також стосунок до неофашистів, які застосувують насильницькі методи. 11 грудня відбувся марш за права людини „Анти-Йолка”, організований лівими та правозахисними активістами. Після акції на групу учасників скоєно напад неонацистів з використанням кастетів та газових балонів. Партійний функціонер був помічений в одній компанії з „підопічними” за півгодини до інциденту. Разом із ним на фото можна побачити лідера ультраправих, який власне і координував спробу «провчити» лівих. Це саме обличчя можна знайти на фотографіях зі студентського маршу. Він брав активну участь у антисемітській провокації в день студентського маршу протесту проти постанови №796.

Андрійко тусується із “крутими пацанами” (праворуч)

“Крутий пацан” мріє про помсту людям, що гидують його компанією

Інший із нападників на «АтиЙолку» є на світлинах із акції ВО «Свободи» на захист «сімейних цінностей», що пройшла 11 грудня за кілька годин до нападу. І там теж діяч «студентської Свободи» і любитель антисемітських гасел Р. Андрійко. І там один із учасників нападу на лівих слухає слово вождя.

Голова Київського осередку “Свободи” Андрій Іллєнко, депутат Київської обласної ради і Руслан Андрійко

За кілька годин до нападу на лівих неонацист відвідує пікет “Свободи”

Пізніший напад на учасників «АнтиЙолки» ультраправі описали у листі до ресурсу «Правые новости», як напад на «соціалістів» та членів «комуністичної профспілки». Причому антисоціальний пафос у представників угруповання був настільки сильний, що навіть нацисти із сайту були вимушені відцензурувати це повідомлення, як надмірно буржуазне. “Офіційний” мотив нападу – обурення наявністю сексменшин на мітингу лівих (!). Розмови про «геїв» – це тільки прикриття ненависті до ідеологічних опонентів, що заважають «Свободі» та вуличним наці вільно діяти у молодіжному середовищі.

Публічним лідерам „Свободи” варто визначитись – чи не надто ризикованим є заграванням з таким молодіжним резервом? Складається дивне враження. Або партію абсолютно не цікавить її політичне обличчя, або ж її функціонери вважають, що їм подібні альянси минуться. Кажучи про «національне визволення» ВО «Свобода» використовує неонацистів, які є прихильниками пригноблення людини за національною ознакою. Їхні активісти беруть участь у спробах інфільтруватися до протестних середовищ і наповнити соціальну боротьбу ворожим їй ксенофобським та расистським змістом. Так само вони намагаються політично розкладати і представників легальної опозиції дискредитуючи на догоду режиму «прорегіональної коаліції» її опонентів. Фактично відрізнити де закінчується право радикальна неонацистська шпана і де починається респектабельна політика Тягнибоків та Іллєнок неможливо. Керівництву ВО «Свобода» варто визначитися із позицією або замінити символіку. Наприклад, замість фігури із трьох пальців зробити партійним тотемом гібрид страуса та мавпи. Страус ховає голову від проблем у піску, а мавпа із анекдоту не може визначитися розумна вона чи гарна.

Свободівцям пора ставати неприємними людьми-консерваторами (але людьми) чи обирати бік нацистських тварин. Третього шляху не існує, як не існує Діда Мороза.

Автор: Ч. Л.

Джерело: “Ліва Справа”

Подібні за темою:

“Свобода” сорвала маску… с себя

Фашистська брехня коштує життя! Кому потрібен міф про «антифашистський терор»?

Центральні гасла були спрямовані проти іноземців, які грають у складі українських команд: «Геть мігрантів з українського футболу», «Натуралізація – смерть для українського футболу». Втім боротьба з легіонерами була м’яко кажучи непослідовною: за нею стояли расистські упередження. У цьому переконують гасла «Геть кольорових з українського футболу», банер «Негрів – до Африки, бразильців – до Копа-Кабана». «Ми проти натуралізації легіонерів, тобто, іншорасових елементів, які хочуть отримати українське громадянство», – не залишив сумнівів Юрій Ноєвий, заступник голови столичної «Свободи». Присутні були й традиційні гасла праворадикальних акцій: «Україна – для українців!», «Одна раса, одна нація».

Дивно, що марш з вимогами зменшити кількість легіонерів відбувся тоді, коли в Україні якраз намітилась відповідна тенденція. Вже давно прийняте рішення про те, що з наступного сезону присутність легіонерів у командах Прем’єр-ліги буде скорочена на одну особу. Тому проведення заходу більше нагадувало спекуляцію на питанні, в якому праворадикали некомпетентні.

Декларуючи вимогу зменшити присутність міліції, ультраправі досягнуть протилежного ефекту. Від імені усіх уболівальників „свободівці” висловлювали расистські ідеї, ототожнюючи уболівальників та націонал-екстремістів. Присутність неонацистських емблем, заборонених у цивілізованих країнах, дає зрозуміти, яку саме „патріотичну” символіку вони вимагають «безперешкодно використовувати» на стадіонах. Провокативними вимогами «свободівці» криміналізують усіх фанів та перетворюють їх на потенційні жертви міліції.

Ми вважаємо, що расизм є неприпустимим у спорті. Потрібно цінувати досягнення, а не походження гравця. Хотілось би нагадати, що успіхи, завдяки яким про Україну дізнались у світі, стали результатом об’єднання зусиль різних націй. Ультраправі пропагандисти замовчують «невигідні» сторінки історії, «забуваючи», що у витоків українського футболу стояли різні народи нашої держави, та навіть представники інших республік існуючого на той час СРСР.

Ми заперечуємо право виголошувати профашистські промови від імені усіх фанів, адже це лише провокує надмірну «увагу» з боку силових структур. Ми проти використання фанатського середовища для зміцнення електоральних позицій будь-яких партій.

Критикуючи марш неофашистів, ми не можемо утриматись від претензій на адресу Федерації футболу України. До маршувальників вийшов Віце-президент ФФУ Борис Воскресенський і зазначив, що «Федерація обов’язково дослухається до вимог вболівальників». Такі слова можна розцінити, як толерантність стосовно проявів ультраправого радикалізму. Насправді, це не єдиний привід для докору футбольним функціонерам. Нас турбує неефективна політика протидії расизму на трибунах. Правоохоронці не реагують на неофашистські символи та вигуки. Расистські провокації фанатів не мають жодних наслідків для клубу, що призводить до їх повторення. Футболісти рідко залучаються до профілактичних заходів, не висловлюють свою позицію щодо расизму. Невже таким чином власники клубів підлаштовуються під демагогію ультраправих політиканів?

Ініціатива “Футбол проти упереджень”

******************************************************

Неонацисты требовали расовой чистоты футбола

7 сентября 2010 г. в Киеве ультраправая партия “Свобода” провела несколькотысячный марш “За украинский футбол” против «засилья легионеров». Анонсировалось, что марш пройдет с привлечением рядовых болельщиков, но тон задавали неонацисты, а массовость обеспечивали далекие от футбола члены партии. Их приезд был профинансирован для участия в митинге под парламентом в свете местных выборов 31 октября. Людей с фанатской атрибутикой насчитывалось не более 1%, почти все выступления звучали от партийных функционеров. Колонна молодых последователей Гитлера шла под красноречивыми флагами с кельтскими крестами, сопровождая шествие «римскими приветствиями». Вполне вероятно, что среди них были и те, кто организовал вооруженное нападение 15 августа с.г., в результате которого антифашист-фанат столичного «Арсенала» получил три ножевых ранения.

Центральные лозунги были направлены против иностранцев, играющих в составе украинских команд: «Долой мигрантов из украинского футбола», «Натурализация – смерть для украинского футбола». Впрочем борьба с легионерами была мягко говоря непоследовательной: за ней стояли расистские предубеждения. В этом убеждают лозунги «Долой цветных из украинского футбола», баннер «Негров – в Африку, бразильцев – в Копа-Кабана». «Мы против натурализации легионеров, то есть, инорасовых элементов, которые хотят получить украинское гражданство», – не оставил сомнений Юрий Ноевый, заместитель председателя столичной «Свободы». Присутствовали и традиционные лозунги праворадикальных акций: «Украина – для украинцев», «Одна раса, одна нация».

Удивительно, что марш с требованиями уменьшить количество легионеров произошел тогда, когда в Украине как раз наметилась соответствующая тенденция. Уже давно принято решение о том, что со следующего сезона присутствие легионеров в командах Премьер-лиги будет сокращено на одного человека. Поэтому проведение мероприятия больше напоминало спекуляцию на вопросе, в котором праворадикалы некомпетентны.

Декларируя требование уменьшить присутствие милиции, ультраправые достигнут противоположного эффекта. От имени всех болельщиков “свободовцы” высказывали расистские идеи, отождествляя болельщиков и национал-экстремистов. Присутствие неонацистских эмблем, запрещенных в цивилизованных странах, дает понять, какую именно “патриотическую” символику они требуют «беспрепятственно использовать» на стадионах. Провокационными требованиями «свободовцы» криминализируют всех фанов и превращают их в потенциальные жертвы милиции.

Мы считаем, что расизм является недопустимым в спорте. Нужно ценить достижения, а не происхождение игрока. Хотелось бы напомнить, что успехи, благодаря которым об Украине узнали в мире, стали результатом объединения усилий разных наций. Ультраправые пропагандисты замалчивают «невыгодные» страницы истории, «забывая», что у истоков украинского футбола стояли разные народы нашего государства, и даже представители других республик существующего в то время СССР.

Мы отрицаем право произносить профашистские выступления от имени всех фанов, ведь это только провоцирует избыточное «внимание» со стороны силовых структур. Мы против использования фанатской среды для укрепления электоральных позиций любых партий.

Критикуя марш неофашистов, мы не можем удержаться от претензий в адрес Федерации футбола Украины. К марширующим вышел Вице-президент ФФУ Борис Воскресенский и отметил, что «Федерация обязательно прислушается к требованиям болельщиков». Такие слова можно расценить как толерантность относительно проявлений ультраправого радикализма. В действительности, это не единственный повод для упрека футбольным функционерам. Нас беспокоит неэффективная политика противодействия расизму на трибунах. Правоохранители не реагируют на неофашистские символы и возгласы. Расистские провокации фанатов не имеют никаких последствий для клуба, что приводит к их повторению. Футболисты редко привлекаются к профилактическим мероприятиям, не высказывают свою позицию касательно расизма. Неужели таким образом владельцы клубов подстраиваются под демагогию ультраправых политиканов?

Инициатива «Футбол против предрассудков»

Рух не ідентифікує себе як „правий” чи „лівий”, розвивається за рахунок „запозичення” ідей та естетики лівих, однак де-факто став лише „молодіжкою” для правоконсервативної партії „Свобода” під керівництвом Олега Тягнибока.

Причина появи руху „автономних націоналістів” – це бажання наслідувати моду, створену європейськими неонацистами, а також оновлення іміджу. Для своєї ідентифікації вони найчастіше використовують самоназву «Автономний спротив». На перший погляд об’єктивної причини для «ребрендингу» не було – влада проявляла бездіяльність у сфері протидії націонал-екстремізму, а активність антифашистів відчувалась лише в окремих регіонах. З іншого боку позапарламентські ліві розгорнули доволі широку соціальну активність – вони приймали участь у профспілковому та студентському рухах, у акціях проти незаконних забудов. Тому це змусило неофашистів шукати вихід із ситуації. На щастя, можна констатувати, що більш ніж за рік ультраправі не зуміли розширити соціальну базу. Разом з тим, треба відзначити, що ідеологічно аморфний імідж право радикалів дозволив їм об’єднати різні угрупування футбольних фанатів (через більш „неформальний” характер руху), а також зблизити неонацистів й „традиційних” націоналістів (на передній план вийшли ідеологічні, а не історико-культурні питання). Виникнення такої тенденції поклало край позаорганізаційному існуванню неформальних угрупувань. Практично не залишилось дійсно незалежних структур наці-скінхедів та футбольних фанатів.

«Ребрендинг» неонацистів відбувся після розпаду Української націонал-трудової партії (УНТП) – ця структура об’єднувала вуличних нацистів, не приховувала симпатій до Третього Рейху і водночас мала намір увійти в «офіційну» політику. Її програма майже повністю копіювала «25 пунктів» Адольфа Гітлера. Однак вона так і не була зареєстрована як партія через відсутність організаційних і фінансових ресурсів, разом з тим вона не була визнана екстремістською організацією.

Де-факто керівництво «безлідерного спротиву» здійснюють ті ж люди, які керували УНТП: Євген Герасименко (екс-голова УНТП; проти нього порушено кримінальну справу за вивішування прапору зі свастикою у 2007 р. на матчі «Динамо» – «Карпати»), Едуард Юрченко (екс-референт УНТП з ідеологічних питань; викладач філософії в Київському національному університеті ім. Т. Шевченка) та Мстислав Квітень (аспірант філософії, експерт ультраправої партії «Свобода»).

Їх „автономність” має фіктивний характер: „контрсистемні націоналісти” співпрацюють з легальними правими партіями, а керуються цілком конкретними лідерами (керівництво колишньої УНТП). Частина лідерів „автономного руху” є членами ультраправих партій – „Свобода” (Мстислав Квітень), Соціал-патріотична асамблея слов’ян (Олесь Вахній) та інші. Доволі тісні стосунки налагоджені і з партією „Братство” – ця ультраправа структура під керівництвом Дмитра Корчинського має багато зв’язків із впливовими політиками та державними службовцями. 20 квітня 2010 р. активісти „автономного руху” проводили акцію з Українською народною партією, що входить до парламентської фракції Блок Юлії Тимошенко, а також Народним рухом України та партією „Реформи і порядок”, що входять до парламентської фракції „Наша Україна”. Даний захід був спрямований на захист неонацистів, що були затримані міліцією за хуліганські дії (http://partizan.net.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=791&Itemid=1).

Одним зі спонсорів нацистів виступає Сергій Кириченко – депутат Херсонської міської ради. Він очолює херсонську організацію „Громадський контроль” і місцеву профспілку „Народний контроль”, що об’єднує ринкових торговців. На марш 1 травня 2010 року він оплатив проїзд до Києва близько 50 ультраправим фанатам ФК „Кристал”.

Ідеологія:

Ідеологія правих радикалів сьогодні перебуває в аморфному, проте динамічному стані. У основі ідеологічного світогляду лежать расизм, антисемітизм, мілітаризм, антидемократизм з поєднанням псевдосоціальної демагогії. Принциповим питанням є орієнтація на український інтегральний націоналізм О. Донцова та визнання авторитету С. Бандери – це означає, що «бандерівський» націоналізм вийшов за рамки «гетто» Західної України. Цікаво, що у своїй більшості праворадикали залишаються російськомовними. У своїх відкритих ідеологічних маніфестах неонаці використовують «політичні евфемізми». Вони визначають наступні пріоритети: боротьба проти „сіонізму” (на практиці – проти усіх осіб єврейської національності), «толерантності та лібералізму» (під ними розуміються права людини), «нелегальних мігрантів» (не дивлячись на їх дійсний правовий статус), „збочень” (під цим можуть розумітись як міжрасові шлюби, так і нетрадиційна сексуальна орієнтація).

Разом з тим виникають нові «тренди» неонацистської ідеології, що мають постмодерністський характер. Особливу цікавість у правих інтелектуалів викликають наступні теми: спадок Отто Штрассера і «Чорного Фронту»; поєднання націоналізму і комуністичних ідей на прикладі Північної Кореї; вивчення національно-визвольних рухів Латинської Америки. Також виникає певний попит на український націонал-анархізм – у першу чергу йдеться про погляд анархіста-антисеміта часів Громадянської війни отамана Григор’єва. Дивує, що в середовищі антисемітів та антикомуністів зникає табу відносно праць К. Маркса і Ф. Енгельса. Деякі нацисти навіть розділяють думку про те, що сьогоднішні ліві утратили революційним потенціал і їх місце мають зайняти «націонал-революціонери», перейнявши окремі ідеї марксизму («безкласове суспільство», значення якого, втім, не конкретизується). Через свою надзвичайну еклектичність, ідеї «лівого крила» викликають непорозуміння у більшості правих активістів і сприймаються «рядовими» доволі поверхово. Про це свідчить той факт, що на теоретичні семінари рідко ходить більше 10-12 осіб. Тому про системну діяльність на грунті ліво-правих ідей зараз не може бути й мови.

Окремий пласт пропаганди стосується боротьби за «здоров’я нації». Під цим розуміється поділ людей на сорти – тих, хто мають право на потомство і тих, хто не має, оскільки наділений поганою спадковістю [«хай буде багато дітей у спадково повноцінних людей, і якомога менше або зовсім не буде у неповноцінних»; „стерилізація спадково неповноцінних сімей” // Стаття „Держава і народна гігєна” http://www.reactor.org.ua/statti/104-derzhava-i-narodna-gigiyena.html]. Статті, розміщені на сайті, мають недвозначні назви („Микола Міхновський – націонал-соціаліст №1”, книга Євгена Герасименка і Максима Зіньковського „Борьба продолжается. Национал-социализм как он есть”, „Білі та чорні. 100 фактів”, „Суд Лінча: історична довідка”).

Культура і естетика:

Як зазначалось, останнім часом неонацисти змінили свою риторику, приховуючи її за соціальними гаслами. Все частіше нацисти відмежовуються від ідей Адольфа Гітлера, але рядовий актив не приховує симпатій до нацизму. Тому «автономи» організовують смолоскипні ходи, не побоюючись асоціацій з гітлерівцями. Не в усіх регіонах „націонал-революціонери” вважають за доцільне відмежовуватись від Третього рейху. Це передусім стосується маршу пам’яті дивізії СС „Галичина”, що відбувся 28 квітня 2010 року у Львові (http://www.reactor.org.ua/main/3143-marsh-velichi-duxu-u-lvovi.html). На заході була присутня символіка Дивізії, а центральний транспарант був містив зображення легіонера та офіцера у військовій формі Третього рейху.

У афіші міжнародного фестивалю „Білого опору Європи” 13 березня 2010 року використовувався імперський орел, що нагадував символ Третього рейху (http://i.piccy.info/i5/85/54/95485/00001set.jpg). У цьому контексті слід відзначити проведення цілого ряду музичних концертів за участю гурту „Сокира Перуна” (Київ) з використанням стилізованої свастики, а також гурту „Nachtigal” (Львів) з використанням стилізованої емблеми Вермахту.

Суттєвим оновленням ультраправого іміджу стало використання „успадкованої” у ліворадикалів тактики „чорного блоку” – коли демонстранти одягають чорний одяг і прикривають обличчя сонцезахисними окулярами чи чорними масками. Попри свій агресивний вигляд, „націонал-революціонери” проводять акції без порушення громадського порядку і в супроводі міліції. „Чорний блок” виконує лише естетичну роль. Однак видається, що використання такого агресивного зовнішнього вигляду невиправдане. По-перше, рядові обивателі навряд чи захочуть асоціювати себе з маргіналами у чорному. По-друге, молодь, охоча до дії, побачить, що за рухом стоїть лише провокативна естетика і риторика, але не радикальні методи.

Як зазначалось, українські нацисти, на відміну від європейських, не бояться понести відповідальності за носіння забороненої символіки. Тому на практиці це призводить до цікавих „гібридів”. Так на Першотравні 2010 року охорону заходу забезпечували активісти „Blood & Honour” у чорних футболках з білим „тотенкопф”.

Також варто відзначити використання лого „Antifashistische Aktion” – двох прапорців. Зараз і нацисти, і їх противники використовують цей логотип, що призводить до певного змішування. Лідери неонацистів активно запроваджують у якості символіки перехрещений молот і меч – символ „Чорного фронту” Отто Штрасера. При цьому їх ставлення до Гітлера залишається позитивним. Поряд з цим використовуються традиційна для українських праворадикалів символіка: „золотий лев” (символ Дивізії СС „Галичина”), „вовчий гак” (перехрещені латинські літери „I” та „N” розшифровують як „Ідея Нації” ще з моменту створення Соціал-національної партії України у 1990 р.) і орел Вермахту, що тримає у лапах український герб-тризуб.

В столиці лідери наці закликають не вдаватись до „римських вітань” на публічних акціях через присутність мас-медіа. Націоналісти старшого віку (помірковані традиціоналісти) часто звинувачували молодих наці у тому, що своїми „римськими салютами” вони дискредитують український правий рух. Стверджувалось, що ця провокація проплачена Кремлем. Після того як наці відмовились від найбільш одіозних атрибутів ставлення до них з боку правих організацій покращилось.

До останніх „культурних” тенденцій належить сплеск у середовищі юних неонацистів попит на музику хардкор, яку нацисти для власної ідентифікації (за прикладом іноземних колег) називають „хейткор”. Значного поширення набуває мода на субкультуру „стрейтедж” і, частково, вегетаріанство. Однак в Україні практично немає ультраправих груп, які б грали у стилі „хейткор” чи пропагандували цінності здорового способу життя, закладені у фундамент субкультури „стрейтедж”. Тому спостерігається доволі частий приїзд зарубіжних ультраправих хардкор-гуртів. У 2010 році відбувся приїзд груп «Antisystem» (Росія), «Brigade M» (Нідерланди), «Moshpit» (Німеччина). З новітніх українських формацій, які виникли на хвилі моди на „автономний нацизм” слід виділити „9 Вал” (Донецька обл..), “White Lions” (Севастополь). Не дивлячись на те, що гурт „9 Вал” претендує на звання концептуально-нової правої формації (свою музику вони називали навіть незвичним терміном „ns-crust”), їх тексти залишаються сповненими неонацистських кліше. Зокрема, чути неприкриті образи на адресу певних національностей, а також заклики до вчинення злочинів.

Аналогічна ситуація спостерігається з гуртами, які використовують «соціально-революційну» лірику. Мабуть цей фактор вплинув на запрошення до України WP-rock-гурту „Faustrecht” (Німеччина). В інтерв’ю, даному українському порталу http://ntz.org.ua на початку цього року, музиканти заявляють, що давно є “лівими НС” і розділяють ідеї класової боротьби. Їх концерт відбувся у Києві 1 травня 2010 після невдалого неонацистського маршу. Музичний захід пройшов в умовах повної конспірації. Це можна пов’язувати з тим, що у 2010 р. виник прецедент, коли ряд громадських об’єднань (правозахисників і національних громад) виступали із публічними зверненнями до правоохоронних органів. Від міліції, СБУ та інших органів вимагалось не допустити концерти. У них наводились тексти, що суперечать конкретним статтям Кримінального кодексу (розпалювання міжнаціональної ворожнечі, пропаганда війни, заклики до здійснення теракту тощо). У Києві та Львові це призвело до присутності значної кількості правоохоронців, а у Запоріжжі вдалось відмінити концерт.

Діяльність:

Сьогодні нацисти не називають своїм пріоритетним ворогом мігрантів та бездомних і не здійснюють на них атаки, що було поширеним на початку 2000-их. У минуле відійшла боротьба з „ідеологічно-ворожими” субкультурами, тому нацистів можна знайти серед різних молодіжних субкультур (панки, репери, хардкорщики). Організацією концертів займається портал Landsberg.org.ua – підкреслюється, що кошти йдуть на допомогу правим «в’язням сумління» (більшість з них відбувають покарання за фізичне насильство і убивства).

Акції прямої дії найчастіше проявляються у диверсійних нелегальних акціях (заляпування фарбою радянських пам’ятників або підпал нерухомості (торгових кіосків), що належать іноземцям). Конфронтація з юними молодими антифа найбільш відчутна в Криму. Там антифашисти зростають чисельно і ультраправі намагаються цьому перешкодити шляхом вуличного терору. Були 2 випадки, коли неонацисти завадили антифашистським акціям у Сімферополі – 15 березня 2009 року (блокування ходи проти міліцейської жорстокості) та 1 травня 2010 року (фізичний напад на збір «Альтернативного Першотравня»). Ці акції попри їх незаконний характер були висвітлені на сайті «Реактор».

Не дивлячись на те, що українські нацисти тісно контактують із російськими колегами, їх діяльність дуже різниться. Російські «автономні» неонацисти, типу угрупування NS/WP представляють собою законспіроване терористичне підпілля. В Україні ж «автономи» намагаються зайняти нішу радикальної, однак легальної сили.

Досить помітною є діяльність «автономних націоналістів» по прибиранню зелених зон. Втім акцій, що мали б соціальний (а не благодійний) характер практично не проводилось.

Однією з останніх кампаній, побудованій на соціальній демагогії, є виступи проти прийняття нового Трудового кодексу України. Однак протести проти даного акту, що послаблює захист працівника, розпочали ліві активісти ще у 2008 році. Лише у квітні 2010 року неонаці звернули увагу на цю тему. Найбільше вражає, що неонацисти не написали власних документів з критикою акту, а лише вкрали матеріали написані їх опонентами – лівими. Приміром, вони цитують Дудіна Віталія, антифашиста і юриста незалежної профспілки „Захист праці” (http://codex.at.ua/index/stati_po_teme/0-7).

Інформація про участь у класовій боротьбі на боці «незалежних профспілок» не відповідає дійсності.

Все це свідчить, що на даний момент нацистам важко перебудувати свою діяльність і стати центром протестної соціальної активності. З іншого боку їх дії підпорядковані стратегії партії ВО „Свобода” – «контрсистемні націоналісти» беруть участь в акціях партії, а також анонсують майбутні заходи на своєму сайті. Насправді ж діяльність «автономів» підпорядковується стратегії «Свободи» – майже всі акції суспільно-політичного характеру ініціюються партією. Зокрема, неонаці підтримали наступні кампанії: проти нелегальної міграції, проти прийняття нового Трудового кодексу України, проти проросійської політики президента В. Януковича та заходи історичного характеру (День УПА, вшанування пам’яті С. Бандери і Р. Шухевича). Приймаючи участь у акціях, організованих «дорослішими товаришами», «націонал-революціонери» отримували фінансування і мали змогу провести регіональну мобілізацію. Виключенням слугує ряд акцій з пропаганди здорового способу життя, однак вони мали скоріше субкультурний характер – за їх допомогою нацисти намагались порушити монополію антифашистів на культуру «стрейтедж». Це ж стосується і Першотравневого маршу, оскільки яскраво-виражена «ліва» риторика юних нацистів значно контрастує з електоральним іміджем правих консерваторів-«свободівців». “Свобода” не підтримала цей захід ні матеріально, ні організаційно, тому його масштаби виявились доволі незначними – близько 100-150 неонацистів, які розійшлись після оголошення їх акції забороненою судом. “Свобода” неодмінно використає цей провал, для того, щоб довести безперспективність окремого шляху.  Діяльність «автономних націоналістів» буде спрямована на підготовку грунту для приходу до влади профашистських сил, посилює ультраконсервативні і ксенофобські настрої.

Правозахисний Фонд ім. Р. І. Марочкіної

Передусім слід відзначити, що організатором виступає т.зв. «Соціал-Nаціональна Асамблея» (СNА), куди входить, зокрема, профашистська організація «Патріот України». У якості символіки організації використовується „вовчий гак” – емблема Дивізії СС „Das Reich”. Цей рух має промілітарну спрямованість, уніформу та внутрішню ієрархію. Під виглядом проведення військо-спортивних вишколів, молоді неонацисти навчаються вбивати і калічити. Зайняття з рукопашного бою давно стали невід’ємний атрибутом нацистських зібрань (http://sna.in.ua/?p=3104). Тепер же, копіюючи російське терористичне підпілля, місцеві нацисти вчаться володінню холодною зброєю, тренуються у вогневій підготовці та метанні гранат (http://sna.in.ua/?p=3596). Йде підготовка по створенню «штурмових груп» (http://sna.in.ua/?p=2882).

Цитати із програми ГО „Патріот України”:

„В Українській Державі заборонено існування політичних партій, груп, організацій та ідеологічних гуртів”; „кінцевою метою української зовнішньої політики є світове домінування” (http://patriotukr.org.ua/index.php?rub=doc). Соціал-націоналісти не приховують своїх екстремістських поглядів і усвідомлюють незаконність своїх дій: „Нас не цікавлять норми міжнародного законодавства, толерантність і політкоректність. Ми сміємося над ними і тими, хто вірить у ці жидівські побрехеньки. Ми стоїмо на своїй землі і маємо повне право чинити тут все, що вважаємо за потрібне. І ніякі «норми моралі» не зупинять нас. Ми маємо обов’язок перед прийдешніми поколіннями зберегти нашу Націю-Расу і кожен, хто заважатиме цьому має бути знищений” (стаття „Ми – соціал-націоналісти”, http://sna.in.ua/?p=360).

Публічні виступи груп порушують законодавство України та містять у собі ознаки діянь, передбачених статтями Кримінального кодексу України. В текстах можна знайти публічні заклики до геноциду (ч. 2 ст. 442 ККУ); публічні заклики до вчинення терористичного акту (ч. 1 ст. 258-2 ККУ); публічні заклики до погромів (ч.1 ст.295 ККУ). Виконання таких пісень є умисними діями, спрямованими на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності (ст.161 ККУ). У деяких з пісень присутнє заперечення факту Голокосту, що засуджується Резолюціями Генеральної асамблеї ООН № 60/7 від 21.11.2005. Поширеною є романтизація естетики Третього Рейху, пропаганда авторитаризму, культу насильства і жорстокості. Організація такого заходу є недопустимою в країні, де чинна наступна норма Конституції: «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками» (ст.24). Для того, щоб упевнитись у цьому слід проаналізувати тексти «хедлайнерів» фестивалю – гуртів «Сейтар», «Сокира Перуна», «Nachtigall».

Київський наці-скінхед гурт «Сейтар» відомий недвозначними назвами своїми «хітів», що засвідчують профашистську спрямованість гурту: «Солдати Четвертого Рейху», «Смерть ворогам», «White Power! White Pride!».

«Вставай на боротьбу проти ворогів,

Проти жовтопиких, негрів та жидів

…

Від ворогів не відступай,

Вперед в атаку! Sieg Heil!»

(Сейтар «Ти – білий» http://www.youtube.com/watch?v=6UDXDdB4g3Q)

Столичний гурт «Сокира Перуна» є найстарішим ультраправим музичним колективом України (існує з 1998 р.). У якості логотипу гурту використовується свастика у різних варіаціях. Серед концертів, на яких виступала «Сокира», фестиваль з назвою «Рудольф Гес Меморіал» (http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D0%BA%D0%B8%D1%80%D0%B0_%D0%9F%D0%B5%D1%80%D1%83%D0%BD%D0%B0).

White Power Skinheads
В бій за білу расу!
White Power Skinheads,
Відстоїмо свої арійські права!

(Сокира Перуна «WP Skinheads»)

Залізний орел, чорне свастя –
Це символ волі й боротьби,
Арійська відповідь загрозі,
Перуна знак нам крізь віки!
Вкаже шлях свастика!

(Сокира Перуна «В ім’я справедливості»)

Львівський гурт “Nachtigall” теж обрав нацизм джерелом натхнення. Він не лише пропагував міжнаціональну ворожнечу, а й відверто демонстрував гітлерівську естетику. Логотип гурту викликає асоціацію з емблемою Вермахту.

Цигани, гидота на кожному кроці,

Здається всім на це наплювати.
Прожидівська влада на їхньому боці,

досить вже нас плюндрувати.

(Nachtigall «Хулігани»)

Учасники вказаних гуртів є ультраправими активістами і неодноразово вчиняли злочини на расистському ґрунті. Усі інші гурти відомі своєю прихильністю до нацизму, хоча й не завжди виражають цього у ліриці. Проведення даного заходу буде супроводжуватись промовами, що ображають релігійні почуття та національну гідність. В силу масштабного анонсування фестиваль стане кроком до консолідації радикальних профашистських сил. І, звісно, це в черговий раз продемонструє небажання вітчизняної влади боротись з проявами неонацизму. Можна передбачити, як це вплине на міжнародну репутацію України.

Ми закликаємо усі здорові громадянські сили:

–                    Тиснути навладу з метою заборони проведення «Фестивалю традиції духу»

–                    Докласти зусиль для притягнення організаторів до відповідальності

–                    Чинити перешкоду у майбутньому проведенню подібних заходів, що мають на меті розпалювання міжнаціональної ворожнечі і ображають почуття громадян

Громадянський антифашистський спротив

Формат конференції передбачав доповідь про найактивніші ультраправі організації, їхні особливості та діяльність, потім слідували виступи представників регіонів, які розповідали про прояви расизму та ксенофобії у своїх містах, висвітлювали питання активності правих організації і свої бачення подолання обговорюваної проблеми. Спеціально для презентації на конференції було створено документ під назвою “Аналіз ультраправих організацій в Україні” (http://marochkina.wordpress.com/2010/03/22/analiz-utrapravyh/).

По закінченню вищезгаданих заходів розпочалися секційні засідання. Одна із секцій обговорювала причини та фактори посилення ксенофобських настроїв в Україні та визначала недоліки державної політики в сфері протидії расизму та ксенофобії. Було зазначено, що вітчизняні правоохоронні органи не є компетентними у подоланні проблеми, хоча й визнають її існування. Антифашисти мають намір створити інформаційну базу, в якій будуть фіксуватись усі факти зв’язків між неонацистами та органами влади чи легальними політичними силами. Це допомже розбити “протестний” потенціал нацистів і показати кому може бути вигідним їх існування. Інша секція, до роботи якої приєдналася більшість людей – протистояння поширенню ксенофобських настроїв у молодіжному середовищі, зокрема були підняті питання субкультур, як інструменту антифашистів, антифашизму в музичному середовищі та протистояння расизму на футбольних трибунах.

За підсумками секційних засідань були підбиті підсумки щодо спільної стратегії у протистоянні расизму та ксенофобії. Так, зокрема було прийнято рішення про оптимізацію координації між регіонами та висунуті ідеї щодо конкретних дій для досягнення поставленої мети, також учасники дійшли висновку, що необхідно активізувати свою діяльність в сфері політизації субкультур, що в свою чергу дасть змогу залучити нових людей до руху. Також було підкреслено необхідність вироблення певних стратегій у протистоянні правим радикалам на футбольних трибунах. Зокрема, йшлось про створення бази моніторинг проявів расизму на футбольних стадіонах. Це допоможе оцінити рівень расизму серед фанатів і привернути увагу до бездіяльності влади у цій сфері. На даний момент у цьому напрямку працює один Інтернет-ресурс (footballwatch.org.ua).

На кінець, видається необхідним відзначити доброзичливу та дружню атмосферу, що панувала впродовж всього заходу, а також окремо подякувати організатором за цю вельми корисну та плідну конференцію, що дозволила антифашистам із усієї України покращити контакти між собою та прийняти участь в розробці нових методів боротьби з спільним ворогом всього людства.

Фотографії із заходу з’являться найближчим часом.

Пропонуємо Вашій увазі документ, підготовлений експертами Фондуі презентований під час Всеукраїнської конференції “Запобігання росту ксенофобії: у пошуках спільних стратегій”, що відбулась у Києві 21 березня. Об’єктами аналізу стали організації, які використовують у своїй агітації праворадикальні ідеї (розпалювання міжнаціональної ворожнечі), а також здійснюють екстремістську діяльність на цьому грунті. Умовним критерієм поділу виступили геополітична орієнтація (“Україна” – “Росія”), а також пріоритетність методів діяльності (“радикалізм” – “легалізм”). Документ буде оновлюватись за допомогою Ваших пропозицій. Надсилайте зауваження і пропозиції на адресу, визначену у розділі КОНТАКТ.

„ПРОУКРАЇНСЬКІ” УЛЬТРАПРАВІ

1. Радикальні ультраправі структури

1. 1. СНА (Соціал-національна асамблея)

Сайт: http://sna.in.ua

Структура подібна до військової організації: використовує уніформу і дотримується ієрархії. Виникла у 2008 р. у ході об’єднання всеукраїнської організації «Патріот України» та регіональних структур «Слава і Честь» (Одеса), «Українська Альтернатива» (Чернігів), „Рід” (Київська обл.) та інших. Організація регулярно проводить свої військові вишколи, де поєднуються заняття із єдиноборств та політичне виховання. Офіційний статус громадської організації має тільки „Патріот України”. Спостерігається тісна співпраця з козацькими організаціями (Реєстрове українське козацтво, Слобожанське козаче військо). У якості символіки організації використовується „вовчий гак” – емблема Дивізії СС „Das Reich”.

Ідеологія: мілітаризм, авторитарна влада, расизм, антисемітизм, агресивна зовнішня політика („великодержавність”).

Цитати із програми ГО „Патріот України”:

„В Українській Державі заборонено існування політичних партій, груп, організацій та ідеологічних гуртів”;

„Кінцевою метою української зовнішньої політики є світове домінування”;

Цитати зі статті ідеолога Андрія Білецького „Український расовий соціал-націоналізм”:

„лікування нашого Національного організму необхідно починати з Расового очищення Нації”;

„історична місія нашої Nації, в це переломне сторіччя, очолити і повести за собою Білі народи всього світу в останній хрестовий похід за своє існування. Похід проти очолюваного семітами недолюдства”;

„Завдання нинішнього покоління створити Третю імперію – Велику Україну”.

Соціал-націоналісти не приховують своїх екстремістських поглядів і усвідомлюють незаконність своїх дій: „Нас не цікавлять норми міжнародного законодавства, толерантність і політкоректність. Ми сміємося над ними і тими, хто вірить у ці жидівські побрехеньки. Ми стоїмо на своїй землі і маємо повне право чинити тут все, що вважаємо за потрібне. І ніякі «норми моралі» не зупинять нас. Ми маємо обов’язок перед прийдешніми поколіннями зберегти нашу Націю-Расу і кожен, хто заважатиме цьому має бути знищений” (стаття „Ми – соціал-націоналісти”, http://sna.in.ua/?p=360).

Важливу роль відіграє повернення ядерного статусу Україні.

Діяльність: мітинги, концерти, фізичні напади на іноземців та політичних опонентів, акти вандалізму. Приблизно з 2008 року організація проводить акції, спрямовані на розпалювання міжнаціональної ворожнечі, прикриваючи їх соціальними гаслами (Харків, Київ, Чернівці). Приміром, вони вимагали в першу чергу робочі місця і місця у гуртожитках для українців. Цікаво, що «студентські» акції не були підтримані самими студентами. Очевидно, невдача акцій змусила повернутись до традиційної антимігрантської риторики. Є чутки, що вони підтримують зв’язки з українськими власниками торгівельних точок на харківських ринках, зокрема, Барабашова і використовуються у «комерційних» розборках, фізично витісняючи торговців-мігрантів з Азії. Активісти видають газету «Nаступ»

Регіони: Схід України (Харківська і Донецька області), Одеса, Чернівці

Один із лідерів – Юрій Збітнєв (колишній народний депутат і кандидат у Президенти на виборах 2004 р.) – одночасно очолює партію «Нова Сила» і представляє СНА. Серед його найближчих соратників – екс-заступник Голови СБУ генерал-лейтенант Олександр Скіпальський і колишній голова Київського військового округу генерал-полковник Генадій Курдаков. Разом з ними він закликав 5 листопада 2009 року Президента України Віктора Ющенка запровадити надзвичайний стан, розпустити парламент і перебрати на себе функції Кабінету міністрів (http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=1469). Дивно, що навіть після таких заяв на підтримку однособіної диктатури одного з привладних кланів, СНА випробовує на собі ярлик „контрсистемних” націоналістів.

Зарубіжні контакти: російські ультраправі „Северное Братство” (завдяки участі у спільному проекті «Радикальна російська опозиція») та „Сопротивление”

1. 2. Автономні праві

Сайт: http://reactor.org.ua

Формально існує у вигляді мережі окремих угрупувань, позбавлених ієрархії та офіційних лідерів. Хоча відомо, що ними керують засновники колишньої Української націонал-трудової партії (Євген Герасименко та Едуард Юрченко). Всі вуличні акції проходять за однаковими сценаріями, починаючи з Києва, що дозволяє стверджувати про фактично єдину організаційну структуру. Угрупування включають неформальні групи наці-скінхедів та футбольних фанатів.

Ідеологія: расизм, антисемітизм, гітлерівський нацизм, прихований за псевдосоціальною демагогією. Естетика і окрема термінологія скопійована з прямих ворогів нацистів – антиглобалістського руху. Боротьба проти „сіонізму” (на практиці – проти усіх осіб єврейської національності), толерантності, лібералізму (під яким розуміються права людини), мігрантів (не дивлячись на статус), „збочень” (під цим можуть розумітись як міжрасові шлюби, так і нетрадиційна сексуальна орієнтація). Під боротьбою за здоров’я нації розуміється поділ людей на сорти – тих, хто мають право на потомство і тих, хто не має, оскільки наділений поганою спадковістю [«хай буде багато дітей у спадково повноцінних людей, і якомога менше або зовсім не буде у неповноцінних»; „стерилізація спадково неповноцінних сімей” // Стаття „Держава і народна гігєна” http://www.reactor.org.ua/statti/104-derzhava-i-narodna-gigiyena.html]. Варто навести цілий пласт тексту, в якому пропонується обмежити у правах досить широке коло людей: „Заборона на шлюб має поширюватись на особисто-неповноцінних людей, антисоціальні елементи, венеричних хворих, людей з сексуальними розладами, істеричних, нестерпних, надто чутливих людей тощо. Окрім того існує черга людей до яких треба ставитись обережно: це вилікувані венеретики, хворі рахітом, люди з важкими порушеннями обміну речовин, обмежені або глупуваті люди, феміністки, шахраї, мужоподібні жінки, духовно і душевно хворі, егоцентричні люди тощо”; „шлюби з людьми із спадково-неповноцінних сімей. Такі шлюби мають вважатись ганебними”.

Статті, розміщені на сайті, мають недвозначні назви („Микола Міхновський – націонал-соціаліст №1”, книга Євгена Герасименка і Максима Зіньковського „Борьба продолжается. Национал-социализм как он есть”, „Білі та чорні. 100 фактів”, „Суд Лінча: історична довідка”).

Діяльність: мітинги, концерти, розповсюдження журналу «Новий порядок», фізичні напади на іноземців та політичних опонентів, вандалізм, терористичні акти (підпали магазинів, що належали громадянам неукраїнського походження, з метою схилити останніх покинути територію України, http://www.reactor.org.ua/main/2537-molotovim-po-kavkazkomu-biznesu.html).

Регіон: більшість областей України

Зарубіжні контакти: Росія („Сопротивление”, „Русский Образ”), Західна Європа

1. 3. Blood and Honour («Кров і Честь»)

Сайт: http://www.ukraine.bloodandhonour.net

Відділення міжнародної наці-скінхедської організації, котра займається здебільшого силовими акціями і розповсюдженням ультраправої музики і атрибутики. Назва дослівно повторює есесівське гасло. Кошти, за словами представників, розподіляються на користь ультраправих політв’язнів. У країнах Західної Європи переслідується законом. В Україні не було жодного факту арешту активіста, вилучення літератури чи заборони концерту. Внаслідок внутрішніх розбіжностей саморозпустились відділення в ряді регіонів (зокрема, у Києві).

Ідеологія: організація пропагує боротьбу за чистоту білої раси та симпатизує гітлерівському нацизму

1. 4. УНА-УНСО (Українська національна асамблея – Українська народна самооборона)

Сайт: http://www.unaunso.org

Організація виникла як один із уламків праворадикальної організації 90-их, яка декларувала боротьбу проти російського впливу в Україні і виступала на захист української мови, культури, території. Сьогодні організація розкололась на багато уламків, кожен з яких має дещо різне трактування ідей українського націоналізму. Організація, очолювана Юрієм Тимою, Олександром Коваленком і Валерієм Бобровичем, ідеологічно є найбільш близькою до неонацистів, у першу чергу через ставлення до міграції. Структура спекулює на радикальній репутації УНА-УНСО минулих років, однак насправді не має можливості створити потужну парамілітарну організацію.

Ідеологія: Вона використовує расистську, антисемітську та антимігрантську риторику. Програма пропонує „вирішити проблему міграції шляхом її повного припинення” (http://www.unaunso.org/article.php?id=1&subid=5&artid=51&lang=ukr). Право на постійне проживання в Україні та громадянство пропонується надати тільки „іноземцям українського походження, які можуть його довести”. Метою організація вважає перехід до „будівництва націонал-соціальної держави”.

На сайті розміщуються матеріали, які у відвертій формі розпалюють міжнаціональну ворожнечу. „Годі сподіватися, що в разі, коли вся Європа перетвориться на семіто-негроїдо-монголоїдний субстрат, то наша доля може бути іншою” (сайт УНА-УНСО). Не рідкими є заголовки матеріалів типу „Жиди українців б’ють” (http://www.una-unso.info/article/artid-1681/lang-ukr/index.html).

Діяльність: акції, пікети, звернення.

Регіони: Київ, Харків, Вінниця.

2. Легальні ультраправі структури:

2.1. Партія Всеукраїнське Об’єднання «Свобода»

Сайт: http://svoboda.org.ua

Керівництво: Олег Тягнибок, Юрій Іллєнко, Богдан Бенюк, Андрій Мохник, Андрій Іллєнко

Ідеологія: інтегральний націоналізм, консерватизм, заперечення міжрасових шлюбів, боротьба проти поширення ісламу, жорсткий міграційний режим, повернення графи „національність”, відновлення ядерного статусу України.

Витяги з програми партії:

„Ввести кримінальну відповідальність за будь-які прояви українофобії” (не виключено, що під поняттям українофобії може розумітись навіть критика влади)

„Запровадити обов’язкову реєстрацію іноземних громадян, які прибувають на територію України. Запровадити, у зв’язку з загрозою міжнародного тероризму та злочинності, єдину систему біометричного контролю для всіх, хто в’їздить в Україну”

Діяльність: усі форми легальної діяльності, в тому числі участь у виборах усіх рівнів. Саме ВО „Свобода” організувала всеукраїнську акцію проти міграції, яка сприяла посленню ксенофобських настроїв у суспільстві.

2.2. УКП (Українська консервативна партія)

Сайт: http://ukrvybir.com/

Керівництво: Микола Сенченко, Георгій Щокін (екс-ректор МАУП і керівник Конфедерації вищих недержавних закладів освіти недержавної власності)

Партія виникла на базі скандально відомої Міжрегіональної академії управління персоналом, видавництво якої надрукувало свого часу безліч антисемітської літератури.

Ідеологія:

“Ідеологічним типом українського суспільного розвитку, є ідеологія національного консерватизму, що ґрунтується на традиційній християнській моралі”

„Ми за свободу совісті, за зростання консолідуючої ролі Церкви у духовному оздоровленні української нації”.

„Партія виступає за пріоритет представників українського етносу у всіх владних структурах. Водночас ми проти будь-яких проявів расизму, фашизму, у тому числі нацизму і сіонізму”.

„Ми за відновлення графи «національність» у паспортах українських громадян”

Однак як буде зазначено далі, „м’якотілість” програми компенсувалась повсякденною партійною роботою. На щастя, сьогодні партія практично припинила діяльність.

Діяльність: пропаганда, звернення, участь у виборах (останній раз – поразка на парламентських виборах 2006 року).
У пропагандистських матеріалах використовуються фрази типу „юдо-більшовики”, „світова змова”, „жидівська окупація”.

Одне із останніх звернень партії датоване 2007 роком і має недвозначну назву „Не дамо російськомовному жиду Черновецькому нищити в Києві українські книги”. Як можна здогадатись, претензії до чинного мера протікають не у площині аналізу його соціально-економічної політики. У ній мер Києва звинувачується у перешкоджанні продажу книг, які „присвячені вивченню злочинів міжнародної єврейської мафії, єврейсько-більшовицького режиму та єврейської держави Ізраїль”. Дії мера іменуються не інакше як „духовне знищення українців”. Стаття написана в агресивній манері і містить безліч антисемітських формулювань. Під зверненням підписалися наступні організації, зареєстровані у Міністерстві юстиції: Всеукраїнське громадсько-патріотичне об”єднання “Український вибір” (теж очолюється Г. Щокіним), ВГО “Антинаклепницька ліга України” (очолюється діючим головою партії М. Сенченком), ВГО „Федерація юристів України” (керівник С. Беззуб).

Цікаво – за спільною для підписантів адресою (Червонозоряний пр-т, б. 119) зареєстровано Міжрегіональну інвестиційно-лізингову компанію «МІЛК». На сайті МАУП можна дізнатись, що „МІЛК” – це партнерська організація, яка сприяє молодим випускникам працевлаштуватись у сфері бізнесу. Зокрема, фірма пропонує колишнім студентам банківський кредит на пільгових умовах.
Невідомо чому свій підпис під антисемітською заявою поставила „Спілка викладачів вищої школи та науковців України” (голова – Дробноход М. І.).

У розділі „Дружні посилання” містяться посилання на усі (!) головні праворадикальні ресурси України, серед яких навіть маловідомий сайт з красномовною назвою „Українські антижидомасони”.

Пропаганду здійснюють на шпальтах газет «За Українську Україну» (УКП) і «Персонал +» (газета МАУП).

Іноземні зв’язки: Росія („Союз русского народа”)

„ПРОРОСІЙСЬКІ” УЛЬТРАПРАВІ

3. Радикальні структури

3. 1. СЕ („Славянское Единство”)

Сайт: http://slav-edinstvo.info

Організація виникла на базі одеських активістів російської ультраправої організації „Русское национальное единство” (РНЕ), очолюваної Олександром Баркашовим.

Ідеологія: «поддержка русского языка и культуры, недопущение насильственной украинизации, препятствование фальсификации исторических событий, протест против агрессивно насаждаемой русофобии» (http://slav-edinstvo.info/glavnaya/marsh-russkogo-edinstva.html). Русофобію вони вбачають навіть у таких проявах як „заборона російськомовної реклами в Україні”.

Про своїх конкурентів „проукраїнських нацистів” СЕ відгукується досить негативно. Варто навести цитату після спроби „автономних правих” перешкодити „Маршу Русского Единства” 4 листопада 2009 року: „Марш сопровождала жалкая кучка провокаторов проплаченных оранжевым сионским режимом. Они оссобенно жалко выглядели на фоне мощной и сплоченной колонны русских славянских патриотов” (http://slav-edinstvo.info/glavnaya/marsh-russkogo-edinstva.html).

У програмних документах також йдеться про виключність слов’ян та необхідність виконання ними „історичної місії” (http://slav-edinstvo.info/struktura-organizatsii/index.php).

Попри свою жорстку конкуренцію з партією ВО „Свобода”, СЕ має ідентичну з нею позицію стосовно міграції і вимагає скасувати угоду про реадмісію між Україною та ЄС.

Більше того, значна частина програмних тез прямо запозичені із праць Адольфа Гітлера і програми NSDAP „25 пунктів”. Вражає схожість окремих формулювань у програмах конкуруючих груп неонацистів: «Интересы Нации выше личных» (програма СЕ) і „Народні інтереси вище особистих” (програма УНТП).

Суттєво розділяє неонацистів трактування нації та геополітична орієнтація. СЕ виступає за „духовно-економічний союз слов’янських государств”, натомість її конкуренти вважають пріоритетом незалежність України.

Діяльність: мирні акції проти міграції та захист прав російськомовних мешканців України. Вони використовують тактику ультраправих 90-их, зокрема, влаштовують марші у чорній уніформі, не побоюючись асоціацій з італійськими „чорносорочечниками”. У якості символіки використовують прапори РФ та імперські стяги. Активісти здійснюють напади на мігрантів.

Регіон: Одеса і Крим

Іноземні контакти: Росія („Русское национальное единство”)

3.2. „Союз русского народа”

Сайт: http://srn.rusidea.org

Філія російської однойменної організації, яка вважає себе правонаступницею російських чорносотенців – учасників правохристиянських, монархічних і антисемітських організацій, що діяли на початку ХХ ст. на території Російської Імперії. Їхніми першопочатковими пріоритетами були боротьба проти інтелігенції, інакодумства та інородців. Організація заснована у 2005 році у Москві „з дореволюційним чорносотенним статутом” (http://srn.rusidea.org/?a=20010). Себе вони оголосили ворогами нелегальної міграції, розгулу етнічної злочинності та засилля інородців (http://www.rusidea.org/?a=38006).

Ідеологія: Російська Біла ідея – „ідея російського православного монархізму і націоналізму, ідея християнської імперської державності”. Активно використовується антисемітизм і розпалювання міжрелігійної воржнечі.

Михайло Назаров – один з лідерів руху – приїздив з Москви у Київ, щоб влаштувати лекцію у скандально-відомій Міжрегіональній академії управління персоналом 25 листопада 2005 року. Під час „наукового” виступу він стверджував, що організованою силою світової змови виступають „єврейські міжнародні банкіри”, які на основі своєї релігії (іудаїзму) вважають себе “богообраними” для світового панування” (http://www.rusidea.org/?a=6002). Фігурують терміни на кшалт „жидобільшовицький голодомор”.

Діяльність: пікети, мітинги, звернення. У Росії організація надає юридичну допомогу ультраправим, що переслідуються законом. Вони відкидають звинувачення у зайнятті екстремістською діяльністю. „В самых разных регионах страны особенно активны еврейские деятели и организации, обвиняющие русских патриотов в так называемом “антисемитизме” на основании ст. 282 УК РФ – хотя речь идет о выражении русского православного самосознания” (http://www.rusidea.org/?a=23106).

Регіон: Київ, Харків, Крим, Вінниця, Рівне, Житомир.

Подібні структури: “Единая Русь”, “Молодая Гвардия: Славянская интеграция”

4. Легальні структури

4.1. «Единое отечество»

Сайт: http://www.otechestvo.org.ua

Ідеологія: Дана організація, очолювана Валерієм Кауровим, у своїй пропаганді створює хибний стереотип про систематичне порушення прав російськомовних громадян, чим виправдовують присутність військового контингенту Російської Федерації у Криму. З цією ж метою сильний акцент робиться на антиамериканській риториці. Стандартне звернення у їх стилі: «Нас, русских и русскоязычных граждан Украины, охватывает всеобщее возмущение украинско-нацистской оккупацией нашей земли» (http://dumskaya.net/news/V_smerti_Maksima_CHajki_odesskaya_obschestvennos-001608/). Вони свідомо загострюють проблему. Російські шовіністи допускають зі свого боку образливі слова на адресу українців, асоціюючи їх з фашистами („они навязывают украинско-фашистские ценности”). Це якраз дуже вигідно справжнім українським неофашистам.

Спільним для проросійських радикалів є те, що під ксенофобією вони розуміють виключно дискримінацію російськомовних осіб. Поширеним серед них є вимога об’єднання України і Росії, а також закріплення другої державної мови. Досить показовою є стаття «Кому выгодна ксенофобия?» з сайту організації «Единое Отечество» (http://www.otechestvo.org.ua/main/20102/2221.htm) : «Ксенофобия – это боязнь иного. Во Львове и во всей Западной Украине в настоящее время – это боязнь, что Президентом Украины стал Виктор Янукович, грехи молодости которого предвзято преувеличены и раздуты». У центрі ідеології знаходиться протиставлення цивілізацій «Схід – Захід», поділ народів на «братські» та ворожі. Експерти визнають, що джерелом антиукраїнської ксенофобії є саме проросійські шовіністи.

Деякі статті закликають до дискримінації за національною ознакою. Зокрема, показовою є стаття «Нацмены и свобода слова» (http://www.otechestvo.org.ua/main/20063/1313.htm) : «Вполне логичным при этом будет, если этнически русский начальник любого ранга постарается продвигать людей, которые в быту говорят по русски, даже если в служебной обстановке вынуждены использовать «мову»». У тій же статті шовіністи у абсурдно-комічній манері намагаються привити українцям комплекс неповноцінності: «Получается, что надо либо решать этот вопрос к взаимному удовольствию населяющих страну народов, либо постоянно стоять У – КРАя. Эзотерические учения многих цивилизаций находят связь между именем и судьбой, не только людей – но и стран и народов».

1. 2. Партія «Родина» («Родіна»)

Скандально відома партія, заборонена у вересні 2009 р. за пропаганду ідей російського шовінізму та посягання на територіальну цілісність України. Її лідер – Ігор Марков – піддавався кримінальному переслідуванню за напад на пікет українських націоналістів у 2007 році в Одесі (http://tsn.ua/ukrayina/lidera-zaboronenoyi-partiyi-rodina-ogolosili-v-rozshuk.html).

Ідеологія: Партія утримується від радикальних висловлювань («Родина» позиціонує себе як «противники націоналістичної ідеології»), хоча їх діяльність сприяє розпалюванню міжнаціональної ворожнечі. Деякі програмні положення дозволяють ідентифікувати її як проросійську консервативну партію. Центральною ідеєю, що відрізняє її від інших партій, є обстоювання федералізації, що в умовах напружених міжнародних відносин грає на користь Росії.

„Стратегічний напрямок у зовнішній політиці – інтеграція з Росією, Білоруссю і Казахстаном”.

„На федеральному рівні закріплюється статус української та російської мов”.

«Держава повинна підтримувати всі традиційні конфесії України, при цьому підкреслюючи особливу історичну роль православ’я і статус самого численного релігійного об’єднання УПЦ Московського патріархату».

Під час виборів Президента підтримала правого ліберала Сергія Тігіпка. Він до такої підтримки поставився схвально (http://tsn.ua/ukrayina/tigipko-radiye-shcho-iogo-pidtrimuye-partiya-rodina.html).

Діяльність: пікети, розповсюдження ідей через підконтрольні І. Маркову газету „Наше Дело” і телеканал АТВ.

Подібні структури: „Око диаманта”, ЗУБР (За Україну, Білорусь, Росію).

ІНШІ УЛЬТРАПРАВІ ОРГАНІЗАЦІЇ

5. 1. УДПНИ (Украинское движение против нелегальной миграции)

Український осередок російської організації «Движение против нелегальной миграции».

Ідеологія: антисемітизм, расизм, антимігрантська риторика.

Діяльність: мітинги, звернення до правоохоронних органів, висвітлення фактів етнічної злочинності. Така діяльність ведеться абсолютно однобоко і має на меті розпалювання міжнаціональної ворожнечі.

Лідер руху – Ярослав Дунаєв вже кілька років поспіль залишається чи не єдиним активістом організації. Його активна громадська діяльність полягала у першу чергу у тісній співпраці з правоохоронними органами.

«… привлечение государством молодых бритых в дружины по охране общественного порядка, профилактике уличной и этнической преступности, борьбе с нелегальной миграцией даст возможность в самом деле уничтожить преступность, как явление», – заявляє він (http://koordinatorudpn.livejournal.com/143687.html). Правоохоронні органи, схоже, не бояться таких союзників, тому охоче йдуть на контакт.

Слід зазначити, що офіційні зустрічі з ним влаштовували міністр внутрішніх справ Юрій Луценко та голова київської міліції Віталій Ярема. Під час їхніх зустрічей шла мова навіть про створення загонів «дружинників», які разом з органами мали б займатись проблемою нелегальної міграції. 27 лютого 2009 року УДПНИ, «Другая Украина» та СПАС із залученням наці-скінхедів навіть провели пікетування Міністерства зовнішніх справ на підтримку ініціативи Юрія Луценка запровадити візовий режим з Грузією. За результатами спільного моніторингу УДПНИ та МВС проявів етнічної злочинності було видано спільну листівку (http://lh5.ggpht.com/_Nez_uTtP-AY/SkFGCtQtvFI/AAAAAAAAAxo/h2oGQIqf_lA/s800/dpni.jpg)

Інтерес до співпраці з Дунаєвим проявляють навіть офіцери Служби безпеки України: „Читачі мого блогу вже знають про ту неоціненну підтримку, яку нам надає депутат Партії Регіонів, Самойленко Юрій Павлович (генерал-лейтенант СБУ). Завдяки його запитам, ініційованих мною, роботі його помічника – Павла Кушніренко, УДПНИ вдається порушувати кримінальні справи проти злочинців, і навпаки, виправдовувати невинних.
Тому на цих виборах ми підтримуємо Партію Регіонів – Януковича В.Ф.”

(http://koordinatorudpn.livejournal.com/tag/%D0%94%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BB%D0%B8)

Прихід нового міністра – Анатолія Могильова – пан Дунаєв теж зустрів схвально і сподівається на співпрацю. Заслугою Могильова він вважає рішучу боротьбу міліції проти самозахоплення землі татарами у Криму.

Зарубіжні зв’язки: Росія (ДПНИ)

Регіон: Київ, Луганськ, Севастополь

5. 2. Політична партія СПАС (“Соціал-Патріотична Асамблея Слов’ян”)

Сайт: http://spas-edko.org.ua

Керівництво: Едуард Коваленко (голова), Олесь Вахній, Станіслав Клих

Ідеологія: Партія перебуває під керівництвом ультраправих, які раніше перебували в УНА-УНСО та СНПУ (Соціал-національна партія України), а сьогодні претендує на «установлення права слов’ян бути хазяями своєї землі, природних ресурсів і засобів виробництва».

У маніфесті СПАС закликає до «національно-визвольної боротьби і проголошує повернення слов’ян до влади в Україні та в інших слов’янських державах». Відповідно до переконань лідерів партії «представляти владу і великий капітал в Україні повинні тільки слов’яни». В їх розумінні такий порядок іменується не інакше як „слов’янський соціалізм”.

Партія претендує на вираження ідей „панславізму” і водночас товаришує з українськими націоналістами. Здійснювалась спроба створення мілітарного крила під назвою „Чорна сотня”.

Підготовлено експертами Правозахисного фонду ім.. Р. І. Марочкіної

http://marochkina.wordpress.com

Активісти „Антифашистської Дії” зазначили, що вважають Львів одним із головних міст нацистської активності. До її проявів вони віднесли, зокрема, напади на молодих антифа, проведення неонацистських концертів, вивішування расистської символіки на футбольних стадіонах. Нагадувався випадок, що трапився за день до круглого столу, коли неонацисти ледь не зірвали маніфестацію за гендерну рівність 13 березня 2010 року. Львівська міліція в усіх випадках діяла надзвичайно пасивна і не попереджала провокації. Також вона не перешкодила ультраправому концерту, який відбувся в той же день – 13 березня.

Василь Янкевич, представник „Просвіти” підтвердив слова антифашистів. Однак зазначив, що це явище пішло не із середовища націоналістів. Однак сьогодні міжнаціональна ворожнеча підтримується окремими бізнесменами і політиками. „Олігархи, власники футбольних клубів терплять расистів на своїх трибунах. Отже, це їм вигідно”, – сказав він.

Разом з цим, львівські правозахисники вважають, що проблема ксенофобії не є актуальною для Львову. „Львів завжди був інтернаціональним містом, ксенофобії у ньому бути не може”, – заявив Олесь Дзиндра, директор Музею ідей. Учасники прийшли до висновку, що ультраправі настрої місту нав’язані.

При цьому вони не заперечували небезпеку від расизму як явища і пообіцяли докласти усіх зусиль, щоб викорінити расизм зі свого рідного міста. Марія, представниця „Антифашистської Дії-Львів ” нагадала, що у Європі існує досвід, коли антирасистські брошури розповсюджуються разом з квитками.

Олесь Дзиндра зазначив, що готовий віддати площу музею ідей під проведення виставки або кіно показу, де буде проілюстровано національна багатоманітність Львову. Якщо показати, що місто завжди відчувало вплив багатьох культур, то природно в людей зникне ненависть і до приїжджих осіб. Такі заходи позбавлять зайвих стереотипів і допоможуть оцінювати людей за їх вчинками, а не походженням.

Усі учасники вирішили, що у світлі чемпіонату Євро-2012 готові докласти усіх зусиль, щоб показати Львів у гідному світлі.

Це черговий захід у серії круглих столів, що проходять в різних містах України з 13 лютого по 20 березня 2010 року та звершаться результуючою конференцією у м. Києві 21 березня 2010 року – у Міжнародний день боротьби за ліквідацію расової дискримінації.

Дата та місце проведення:

15 березня 2010 року о 14:00, м. Львів, вул. академіка Богомольця, 10

Для обговорення у форматі круглого столу пропонуються наступні теми:

1. Ультра-праві політичні сили та рухи в Україні: загальний аналіз і визначення небезпеки.
2. Активність неонацистських та ксенофобських організацій у регіоні, методи протидії з боку громадськості.
3. Расистські напади на представників етнічних меншин та оцінка реакції держави.
4. Протидія поширенню расистських настроїв серед молоді.
5. Створення інструментів для обміну інформацією та координації антифашистських, правозахисних організацій, національних громад для протидії проявам расизму, ксенофобії, антисемітизму на всеукраїнському рівні.

Особливістю круглого столу стане те, що у ньому приймуть участь активісти молодіжного антифашистського руху, які знаходяться безпосередній конфронтації з нонацистами. Окрім того, буде оприлюднено факти зв’язків між ультраправими і легальними організаціями, бізнесом, владою.

Актуальність теми викликана систематичністю проявів расизму, антисемітизму та інших форм дискримінації у різних регіонах України, зростанням популярності ультраправих політичних сил та рухів, а також необхідністю консолідованої громадянської протидії цим явищам.

Будь ласка, повідомте про участь у круглому столі на одну з нижчевказаних електронних адрес або за телефонами.

Контакт:

Павло Клименко 8-063-715-31-14 pavelxklymenko@gmail.com

В Одесі складно будувати стратегію протидії ксенофобії та расизму, оскільки ситуація характеризується крайньою нестабільністю. Ультраправі – умовно розділені на проросійський і про український табори – перебувають у постійній конфронтації і водночас насаджують мешканцям клімат міжнаціональної нетерпимості. Беззаперечним позитивом є те, що радикали займаються боротьбою між собою. Окрім того, націонал-екстремісти є інструментом політичної боротьби у руках місцевих фінансових кланів. Соціальні проблеми стимулюють побутову ксенофобію. Не маючи змоги долати соціальні проблеми, ультраправі спекулюють на питаннях мови, культури, історії. Увагу від соціальних проблем вони відволікають актами вандалізму проти символів певних ідеологій (в тому числі пам’ятників). Ультраправа риторика, як не парадоксально, знаходить відгук у серцях мешканців багатонаціонального міста.

Козачі організації існують як охоронні фірми і не виступають базою для рекрутування праворадикальних активістів.

Проукраїнські ультраправі

Розділяє ультраправих питання мови, історії, культури, геополітичної орієнтації (Росія – НАТО). Різняться й методи досягнення своїх цілей. Проукраїнські нацисти віддають перевагу насильницьким акціям. Хоча відомо й про напад шовіністів з „Родіни” на мирних пікетувальників-націоналістів у 2007 р. Сергій Іщенко, один з редакторів блогу http://pomidor.blox.ua, не вважає проросійські сили ультраправими, оскільки вони майже не використовують насильницьких дій і не містять праворадикальних ідей у програмних тезах. Більше того всі вони вважають себе „антифашистами” , а „Родіна” навіть оголошує себе лівою силою. Втім, серед цих організаційі, звісно, є люди ультраправої орієнтації.

Можна стверджувати, що на даний момент влада підтримує проукраїнських ультраправих.  Інформаційну і матеріальну підтримку їм надає громадська організація «Свободная Одесса», створена мером Едуардом Гурвіцом і фінансована з міського бюджету. Організацію очолює Вахтангі Убірія – віце-мер Одеси і давній активіст партії «Братство», яка неодноразово виступала співорганізатором праворадикальних акцій. Є підстави вважати, що саме „Свободная Одесса” профінансувала провокації неонацистів проти Олексія Гончаренка – депутата міської ради, що знаходиться в опозиції до мера. Хоча такі провокації могли бути здійснені й на чистому ентузіазмі, з ідейних міркувань. В усякому разі вони вигідні правлячому меру. Цікаво, що представники національних меншин мають дружні зв’язки з Е. Гурвіцом, тому це ще більше „розмиває” лінію фронту.

Динамічно розвивається осередок „націонал-автономів”. На даний момент фактично уся їхня діяльність повністю вписується в протиборство „серйозних” політичних угрупувань. Окрім того, вони розмальовують місто нацистськими символами і вчиняють напади на своїх опонентів – антифа. Загалом слід відзначити, що проукраїнські нацисти посилюються і мають більш вигідні позиції: вони активно співпрацюють з легальними політичними структурами типу «Просвіти», «Свободи» і Українська національна асамблея (УНА). Вони подають заявки на проведення публічних акцій. Допомогу ультраправим надає в тому числі Олександр Степанченко – заступник заступник обласного осередку ультраправої партії „Свобода” і голова обласного осередку „Просвіти”. Він влаштовував заходи на підтримку Північно-Атлантичного Альянсу, зокрема, мітинги „Україна за НАТО” та обговорення на тему „Україна-НАТО: шлях до порозуміння” (http://prosvitjanyn.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=306&Itemid=110).

Проросійські радикали

Табір проросійських ультраправих представлений організаціями „Единое Отечество” (лідер – Валерій Кауров), «Родина» (лідер – Ігор Марков), «Славянское Единство» (філіал РНЕ), ЗУБР, «Око Диаманта» (лідер – Олександр Єрьоменко). У своїй пропаганді вони створюють хибний стереотип про систематичне порушення прав російськомовних громадян, чим виправдовують присутність військового контингенту Російської Федерації у Криму. З цією ж метою сильний акцент робиться на антиамериканській риториці. Стандартне звернення у їх стилі: «Нас, русских и русскоязычных граждан Украины, охватывает всеобщее возмущение украинско-нацистской оккупацией нашей земли» (http://dumskaya.net/news/V_smerti_Maksima_CHajki_odesskaya_obschestvennos-001608/). Вони свідомо загострюють проблему. Вони допускають зі свого боку образливі слова на адресу українців, асоціюючи їх з фашистами („они навязывают украинско-фашистские ценности”). Це якраз дуже вигідно справжнім українським неофашистам.

Спільним для проросійських радикалів є те, що під ксенофобією вони розуміють виключно дискримінацію російськомовних осіб. Поширеним серед них є вимога об’єднання України і Росії, а також закріплення другої державної мови. Досить показовою є стаття «Кому выгодна ксенофобия?» з сайту організації «Единое Отечество» (http://www.otechestvo.org.ua/main/20102/2221.htm) : «Ксенофобия – это боязнь иного. Во Львове и во всей Западной Украине в настоящее время – это боязнь, что Президентом Украины стал Виктор Янукович, грехи молодости которого предвзято преувеличены и раздуты». У центрі ідеології знаходиться протиставлення цивілізацій «Схід – Захід», поділ народів на «братські» та ворожі. Експерти визнають, що джерелом антиукраїнської ксенофобії є саме проросійські шовіністи.

Деякі статті закликають до дискримінації за національною ознакою. Зокрема, показовою є стаття «Нацмены и свобода слова» (http://www.otechestvo.org.ua/main/20063/1313.htm) : «Вполне логичным при этом будет, если этнически русский начальник любого ранга постарается продвигать людей, которые в быту говорят по русски, даже если в служебной обстановке вынуждены использовать «мову»». У тій же статті шовіністи у абсурдно-комічній манері намагаються привити українцям комплекс неповноцінності: «Получается, что надо либо решать этот вопрос к взаимному удовольствию населяющих страну народов, либо постоянно стоять У – КРАя. Эзотерические учения многих цивилизаций находят связь между именем и судьбой, не только людей – но и стран и народов».

Слід відзначити, що ультраправі організації нерідко очолюються безпринципними політиканами, які не змінюючи ідеології можуть змінювати клан, який вони обслуговують. Прикладом є Валерій Кауров, що очолює організацію «Единое Отечество». Раніше вона була головним союзником маргінальної «Родіни», тепер же «кауровці» організовують провокації проти «марковців». Причиною вважають особистий конфлікт між Кауровим та Марковим. Погіршення відносин зі своїм найближчим союзником змусило Маркова шукати підтримки у неоліберала Сергія Тигіпка. Саме його кандидатуру підтримала „Родіна” під час виборів Президента у 2010 р. (http://surma.at.ua/publ/ukrajinofob_markov_za_tigipka/1-1-0-1613)

Спільні риси екстремістів

Попри усі відмінності, праворадикали мають спільний ідейний стрижень. Їх об’єднує неприйняття лібералізму у всіх його проявах (під яким розуміється і права людини), антимігрантська риторика. Поширеним в обох таборах є антисемітизм і релігійний фундаменталізм (зокрема, захист релігійного виховання у школах). Обидві течії апелюють до консервативних цінностей (патріархальні сім’ї, боротьба проти права на аборт і проти одностатевих шлюбів). Однак співпраці між ними не існує.

Натомість вона існує на рівні вуличних нацистів – молодих радикалів, що об’єднуються в угрупування наці-скінхедів, ультраправих фанатів, „націонал-автономів”. Якщо в політичній сфері праві конкурують, то серед вуличних нацистів існує цілковите порозуміння. Прикладом чого є співжиття расистів-слов’янофілів (NS/WP), проукраїнських і проросійських нацистів у середовищі фанів ФК «Чорноморець». Навіть українські націоналісти визнають, що в Одесі між різними «фракціями» існує консенсус (http://right-odessa.at.ua/news/nacionalizm_vs_apolitizm/2010-02-21-41). Нацистами легше між собою знайти мову, адже вони об’єднують людей для простої деструктивної мети – актів вандалізму, нападів на іноземців та антифашистів. Прагматичні політики бачать один в одному конкурентів у боротьбі за електоральні симпатії.

Напади на іноземців мали місце ще з 2003 року. Іноземні студентів привертали увагу до нападів, проводячи акції протесту. Однак і сьогодні ніхто не введе статистику расистських нападів, тому проблема не вважається гострою.

Перспективи антифашистського руху

Висловлюється версія, що на розклад сил може вплинути прагматичний фактор. Прихід до влади противників Гурвіца може відрізати фінансування нацистам, однак покровителі ультраправих можуть змінити свої кольори.

На даний момент з боку антифашистів ведеться досить слабка активність, що, переважно, не виходить за межі Інтернету. Для молодих антифа-активістів це безпосередньо пов’язано з безпекою, тому вони змушені перебувати у „підпіллі”. Вихід з маргінесу дозволить розбити стереотип про законспірованих екстремістів, вигідний нацистам і владі. До того ж зараз від імені антифашистів може говорити хто завгодно, навіть політико-містична секта „Око диаманта”. Часто молоді люди, що мають антифашистські переконання, просто не бачать руху, до якого можна приєднатись. Для успішного старту антифашистам слід роз’яснити на конкретних прикладах, що ультраправі сили сьогодні є маріонетками у міжклановій боротьбі регіону. Потрібно доводити, що розпалювання міжнаціональної ворожнечі не пов’язане з вирішенням соціальних негараздів. Системна робота у цих напряках дозволить наповнити антифашизм реальним змістом.